Пал Кіралігеджі — угорський комік, сценарист, письменник і майстер афористичного гумору, якого сучасники називали людиною, здатною розсмішити навіть у найтемніші часи. Він був невисокого зросту, але, попри це, користувався величезним успіхом у жінок. За своє життя відомий комік був одружений п’ять разів. Доля Кіралігеджі охопила майже ціле століття: від голлівудських студій до нацистських таборів, від кабаре Будапешта до сторінок культових видань. Дізнаємося, яким був життєвий шлях цього угорського гумориста. Далі на budapest-trend.
Ранні роки та бунтівний дух
Пал Кіралігеджі народився 27 грудня 1900 року в Будапешті, у VII окрузі, в єврейській родині. Його батько був шанованим міщанином, а мати — домогосподаркою. У Пала був молодший брат, доктор Роберт Кіралігеджі (1909–1992). По материнській лінії його родичем був Мартін Хімлер, також визначна постать у тодішній угорській інтелігенції.
Дитинство та юність Кіралігеджі пройшли в атмосфері змін, на тлі розпаду Австро-Угорської імперії та соціальних потрясінь. Майбутній письменник навчався в середній школі у VIII окрузі Будапешта, де разом з однокласником редагував шкільний щотижневик «Diakhumor». Газета була сміливою та сатиричною. Автори на її сторінках відверто критикували вчителів, і зрештою педагогічна рада закрила видання.
Характер Пала вже тоді проявлявся в упертості та схильності до іронії. Через конфлікт з учителем малювання він був змушений перейти до іншої гімназії — на вулиці Бельварош, де у 1918 році успішно закінчив навчання. Кажуть, що юний Кіралігеджі не боявся сміятися над авторитетами, навіть якщо це загрожувало проблемами. Згодом саме гумор і здатність оголювати абсурдність ситуацій стали його головними інструментами як у творчості, так і в житті.
Американський досвід і Голлівуд
Після закінчення школи Пал Кіралігеджі на короткий час опинився втягнутим у бурхливі події Угорської Радянської Республіки. Майбутній комік вступив на службу до Червоної армії та навіть був зарахований до штурмової роти. Проте з падінням республіки необхідність воювати відпала сама собою. Повернувшись до Будапешта, Пал вирішив емігрувати до США. Спочатку він вирушив зі знайомим до Відня, а потім до італійського Трієста, який буквально його вразив.
Кіралігеджі писав, що це місто пахло равликами, рибою та морем, проте можливості заробити на життя там не було, оскільки в порту перебували десятки тисяч безробітних. Шансів знайти роботу не було, тому його друг незабаром вирішив повернутися додому. Кіралігеджі залишився вірним своїй ідеї й невдовзі емігрував до США, де жив його дядько Мартін Хімлер. В Америці розпочався новий, зовсім інший етап його життя.
У барі Трієста він познайомився з артистом Кароєм Відором. Деякий час вони разом жили та працювали вантажниками. Незабаром молоді люди познайомилися з угорським офіцером, який приховав їх на дні корабля, що прямував до США. Після майже місячної подорожі вони прибули до Нью-Йорка.
Америка зустріла майбутню зірку угорського гумору як звичайного емігранта, тож задля виживання в чужій країні йому доводилося братися за будь-яку роботу. Кіралігеджі змінив безліч професій. Він працював портьє, ліфтером, робітником на заводі, банківським службовцем. Але при цьому Пал ніколи не залишав мрії про літературу й гумор. Паралельно він писав невеликі нотатки та статті для угорських газет, що виходили у Нью-Йорку.
До кінця 1920-х років доля привела молодого угорця до Голлівуду. Спочатку Пал працював статистом на кіностудіях, а згодом зміг пробитися до сценарного відділу. Голлівудський досвід дав йому не лише професійні навички, а й упевненість у тому, що талановите перо і тонке почуття іронії можуть знайти визнання навіть за океаном. Пізніше він любив розповідати, як в Америці навчився ставитися до життя з ще більшою самоіронією та легкістю, адже тільки так можна було вижити в чужій країні.
У 1931 році Пал Кіралігеджі повернувся до Угорщини вже не просто як емігрант, а як людина з унікальним досвідом і світоглядом. Незабаром він почав співпрацювати з провідними газетами та журналами країни. Гостре почуття гумору та оригінальний стиль швидко зробили його помітною фігурою в культурному житті Будапешта.
Друга світова війна та виживання
Після приїзду до Угорщини Пал зазнавав величезних труднощів, проте жартівливо коментував своє повернення словами: «щоб не запізнитися на експрес до Освенцима». За кордоном він встиг досягти успіху і не де-небудь, а в Голлівуді та Лондоні. Повернутися додому його змусила туга за батьківщиною. Проте радість була недовгою. Незабаром його справді посадили у вагон і відправили до Освенцима. Перш ніж повернутися додому виснаженим і пережившим жахи, які пізніше описав у своєму романі «Не всі померли», він побував ще в кількох таборах смерті. Критики кажуть, що цей роман є рідкісним прикладом твору, який можна читати й зі сльозами, і зі сміхом. Кіралігеджі описує в ньому пережите з гротескним гумором, дивовижно поєднуючи трагедію та іронію.
В одній з історій він згадував ресторан, де раніше господарем був угорець, як і всі відвідувачі. Нова власниця, китаянка, навчилася в них деяких угорських виразів і незабаром могла лаятися угорською краще за своїх учителів. За словами Кіралігеджі, це був «тріумф угорської культури».
Бажана батьківщина після цього не балувала великого коміка. У 1950 році його перевели до медьє Гевеш. Офіційною причиною назвали адміністративну помилку проте найімовірніше свою роль відіграла його знаменита телеграма, яку він не надіслав, але про яку знали майже всі. У ній ішлося: «Йосип Віссаріонович — Сталіну, Москва. Система не спрацювала. Будь ласка, припиніть! Кіралігеджі».
Попри численні випробування долі, з 1950-х років Пал Кіралігеджі став популярним і визнаним театральним письменником, особливо як автор гумористичних п’єс. Відомий комік ніколи не був красенем — він був маленький і крихкий, але жінки його обожнювали. Кіралігеджі був одружений цілих п’ять разів. Про свої шлюби він говорив із притаманним йому гумором: «Усі вони склалися, я їх усіх видав заміж, їм не до побачень».
Після війни: гумор як ліки та творчість
Після повернення з концтаборів Пал Кіралігеджі присвятив себе літературній та театральній діяльності. Свій гумор він перетворив на інструмент не лише розваги, а й виживання. З 1945 року письменник активно співпрацював із газетами «Ludas Matyi» та «Képes Figyelő», де публікував свої сатиричні замітки, гумористичні сценки та карикатури. Ці твори дозволяли йому зберігати життєвий оптимізм і ділитися ним із читачами, попри те, що спогади про війну були ще дуже свіжими та болісними.
У 1951 році Кіралігеджі був депортований до Адача, проте вже з 1952 року будапештські кабаре знову почали ставити його сценки. У 1956 році угорський гуморист знову поїхав до Америки, але згодом повернувся на батьківщину, де продовжував творчу діяльність до кінця життя. Деякий час Пал Кіралігеджі заробляв випадковими підробітками. Згодом його кабаре-фарси почали показувати в угорських кафе. Гуморист виступав ведучим у кабаре, працював на радіо, писав для газети «Esti Hírlap» і навіть з’являвся на телебаченні.
У 1979 році Кіралігеджі опублікував автобіографічний роман під назвою «Мої перші двісті років». Однією з головних тем у його роботах були стосунки між чоловіком і жінкою, чоловіком та дружиною. Кажуть, що з огляду на його бурхливе особисте життя, у цих сценках він ділився власним досвідом. Багатьом угорцям запам’яталася цитата гумориста про жінок.
«Не варто сприймати жінок, поцілунки, поїзди, міста, людей, увесь цей величезний всесвіт, життя надто серйозно. Треба бути уважним, адже ця розкішна п’єса яскрава і цікава. Суть незмінна. Усе це — пригода, без початку і кінця. Є тільки станції. Ми біжимо, задихаємося, женемося за щастям, але ніколи його не досягнемо», — писав відомий комік.
Пал Кіралігеджі помер у своєму будинку в Будапешті 7 серпня 1981 року, залишивши після себе значну літературну та театральну спадщину. Відомого угорського гумориста поховали на єврейському цвинтарі на вулиці Козма (Kozma Street Cemetery).
У Будапешті, на вулиці Харсфа (Hársfa utca), 40, встановлено меморіальну дошку, присвячену коміку. На ній зазначено: «Кіралігеджі Пал (1900–1981) — національний гуморист і письменник». Ця дошка нагадує про життя та творчість зіркового коміка та є місцем ушанування його пам’яті.
Спадщина та вплив
Пал Кіралігеджі залишив після себе унікальну літературну та театральну спадщину, яка продовжує надихати читачів і глядачів навіть через десятиліття. Його гумор поєднував гротеск і іронію, дозволяючи говорити про трагічні події з легкістю та глибоким розумінням людської природи. Саме ця здатність перетворювати особисті та історичні трагедії на сатиру й афоризми зробила його ім’я впізнаваним і шанованим.
Його романи, п’єси та сценки кабаре залишаються прикладом того, як література і театр можуть водночас бути й розважальним, і моральним інструментом. Твори Кіралігеджі вивчають у контексті повоєнної угорської літератури, а його афоризми цитують як зразки тонкого гумору та філософської спостережливості.
Джерела:
- https://kultura.hu/szazhusz-eve-szuletett-kiralyhegyi-pal-iro-humorista/
- https://nemzetiarchivum.hu/stories/Kiralyhegyi-Pal
- https://irodalmijelen.hu/hirek/kiralyhegyi-pal-iro-humorista-110-eve-szuletett
- https://itthonrolhaza.hu/kiralyhegyi-pal-a-150-centis-orias-emlekere/
- https://nemzetiarchivum.hu/stories/Kiralyhegyi-Pal
- https://cultura.hu/kultura/kiralyhegyi-pal-vilaga/
