Міклош Рожа (Rózsa Miklós) був людиною рідкісної долі: угорським композитором, який зумів підкорити одночасно європейську академічну сцену та Голлівуд. Його музику слухали мільйони глядачів у всьому світі, а з вісімдесятиріччям його привітали Папа Римський Іван Павло II, королева Великої Британії Єлизавета II та президент США Рональд Рейган. Автор саундтреків до «Бен-Гура», «Зачарованого» та десятків інших фільмів, Рожа все життя залишався глибоко пов’язаним з угорською культурою та народною музикою, перетворивши своє походження на джерело унікального музичного стилю. Далі на budapest-trend.
Дитинство в Угорщині та перші музичні враження
Міклош Рожа народився 18 квітня 1907 року в Будапешті в заможній родині промисловців і землевласників. Музика увійшла в його життя дуже рано — завдяки матері, яка чудово грала на фортепіано, та дядькові Лайошу Берковіцу (Berkovits Lajos), музиканту оркестру Будапештського оперного театру. Саме дядько познайомив хлопчика зі скрипкою, і вже в п’ять років Міклош почав брати перші уроки. Здібності дитини проявилися настільки швидко, що свої перші концерти він давав уже у восьмирічному віці. Пізніше він опанував також фортепіано та альт, однак батько майбутнього композитора ставився до музики радше як до захоплення, ніж до професії. Він мріяв, щоб син одного дня взяв на себе управління сімейним маєтком, тому відправив його до школи, де музична освіта практично була відсутня.
Проте музика поступово ставала головним змістом життя Рожі. Величезний вплив на нього мали літні місяці, проведені в родинному маєтку в Надьлоці (Nagylóc, Nógrád megye). Тут, серед сільських свят, збору врожаю, виноградників і нічних серенад місцевих музикантів, він уперше по-справжньому відкрив для себе угорський фольклор. Під враженням від творчості Бели Бартока (Bartók Béla) та Золтана Кодая (Kodály Zoltán) молодий Міклош почав збирати народні мелодії. Особливо його цікавила музика палоців — етнографічної групи північної Угорщини. Пізніше багато записаних ним мотивів він використав у власних творах. При цьому Міклоша цікавила насамперед музична виразність народних пісень, а не їхня етнографічна цінність. «Мене цікавила лише музика — напрочуд ритмічна і дуже виразна», — згадував він пізніше.
Писати власну музику композитор почав на початку 1920-х років. Одним із перших творів стала музична обробка вірша «Угорські сутінки». Потім з’явився твір для флейти, гобоя та віолончелі, присвячений темі Тріанона, який навіть отримав премію. Однак загалом музичне середовище Будапешта тих років здавалося молодому композитору надто тісним і консервативним. Він мріяв про ширшу інтелектуальну атмосферу та прагнув продовжити освіту за кордоном.
Це збіглося з планами його батька, який погодився відправити сина навчатися до Німеччини — щоправда, не музиці, а хімії. Так Міклош Рожа опинився в Лейпцигу, де вступив до університету на хімічний факультет. Але любов до музики перемогла: вже через рік він почав навчання в Лейпцизькій консерваторії. Його талант швидко помітили викладачі, високо оцінивши не лише виконавську майстерність, а й композиторські здібності молодого угорця. Ще до двадцяти років Рожа досяг того, про що багато музикантів могли лише мріяти: знамените видавництво «Breitkopf & Härtel» опублікувало його перші концертні твори. З цим видавництвом композитор співпрацював практично все життя.
У 1929 році Міклош Рожа закінчив університет, отримавши диплом хіміка. Одночасно він завершив навчання в консерваторії. Того ж року були опубліковані його «Варіації на угорську селянську пісню», а невдовзі — збірка «Північноугорські селянські пісні й танці». На батьківщині молодого композитора особливо прославила «Угорська серенада» — твір, у якому вже виразно звучав той унікальний стиль, що згодом приніс йому світову славу.
Париж: еміграція, бідність і перші успіхи
Початок 1930-х років став для Міклоша Рожі часом великих змін. Посилення націонал-соціалізму в Європі та зростальна антисемітська атмосфера в Угорщині після запровадження політики «numerus clausus» змусили молодого композитора залишити країну. У 1931 році він переїхав до Парижа — міста, яке тоді вважалося одним із головних культурних центрів Європи. Однак життя у французькій столиці виявилося далеко не романтичним. Щоб заробляти на життя, Рожа писав шансонні та кабаре-номери під псевдонімом Нік Томай. Грошей хронічно не вистачало, а визнання академічної публіки ще не приносило стабільного доходу.
Проте саме в цей період ім’я Рожі поступово почало звучати дедалі голосніше. У 1932 році його «Серенаду» було виконано в Будапешті під керівництвом знаменитого диригента Ерньо Донаньї (Dohnányi Ernő), і вона отримала високу оцінку самого Ріхарда Штрауса. У Парижі композитор познайомився з Артуром Онеґґером (Arthur Honegger), одним із найбільших представників французької музичної школи.
За спогадами Рожі, після одного спільного концерту вони заробили лише 32 франки — цієї суми ледве вистачило на вечерю. Саме тоді композитор запитав Онеґґера, яким чином той примудряється виживати в таких непростих умовах. Відповідь виявилася несподіваною: «Я пишу музику для кіно». Ця фраза фактично змінила долю Рожі.
Лондон і Голлівуд: народження великого кінокомпозитора
У середині 1930-х років Міклош Рожа переїхав до Лондона, де отримав можливість працювати над великими музичними проєктами. У 1935 році він написав музику для балету «Угорщина», заснованого на угорських народних мотивах. Успіх постановки привернув увагу знаменитого продюсера Александра Корди (Korda Sándor), який запропонував молодому композитору написати музику до фільму «Лицар без обладунків». Попри відсутність досвіду в кінематографі, Рожа впорався блискуче. Його музика виявилася настільки виразною та сучасною, що багато критиків назвали її найкращим саундтреком британського кіно того часу.
Після цього Александр Корда призначив Рожу музичним директором «London Films Productions». Протягом наступних п’яти років композитор працював практично без зупинки, створюючи музику для одного фільму за іншим. Саме в цей період з’явилися саундтреки до «Чотирьох пір’їн» і «Багдадського злодія» — картин, які принесли йому міжнародну популярність. Музика до «Багдадського злодія» була номінована на премію «Оскар» і стала справжнім проривом для угорського композитора в Голлівуді.
Роботу над фільмом Рожа завершував уже у США, куди брати Корда перенесли виробництво через війну в Європі. Голлівуд швидко прийняв талановитого європейця: він познайомився з Ігорем Стравінським та Арнольдом Шенбергом, а також прагнув зустрітися зі своїм кумиром Белою Бартоком. Попри стрімкий успіх у кіно, композитор продовжував відчувати глибокий зв’язок з угорською музичною традицією. Народні мелодії, ритми та інтонації супроводжували його музику навіть у наймасштабніших голлівудських постановках.
Однією з перших великих перемог Міклоша в Америці стала музика до фільму «Книга джунглів» 1942 року. Саундтрек виявився настільки популярним, що компанія «RCA» випустила окрему сюїту на платівці — фактично це був один із перших повноцінних альбомів із музикою з кінофільму в історії індустрії. Для Голлівуду це стало новим стандартом, а для самого Рожі — остаточним підтвердженням того, що він зумів знайти власний шлях між європейською академічною музикою та масовим кінематографом.
Голлівудський тріумф і «подвійне життя» композитора
Під час роботи в Голлівуді Міклош Рожа не лише остаточно утвердився як один із головних кінокомпозиторів свого часу, а й знайшов сімейне щастя. На початку 1940-х років він познайомився з Маргарет Фінласон (Margaret Finlason) — колишньою секретаркою знаменитої британської акторки Грейсі Філдс (Gracie Fields). У 1943 році вони одружилися, а невдовзі у подружжя народилося двоє дітей: донька Джульєтта та син Ніколас. Родина стала для Рожі важливою опорою в роки стрімкого професійного успіху.
До середини 1940-х років ім’я композитора вже знали далеко за межами Голлівуду. У 1946 році він отримав свій перший «Оскар» за музику до фільму Альфреда Гічкока «Зачарований» (Spellbound). Головна тема картини — знаменитий «Концерт» — стала одним із найвідоміших музичних творів Рожі та принесла йому світову славу. Через два роки він знову отримав премію Американської кіноакадемії — цього разу за фільм «Подвійне життя». Третій «Оскар» композитор здобув у 1959 році за грандіозну музику до історичного епосу «Бен-Гур», який і досі вважається однією з найвидатніших робіт в історії кіномузики.
Однак «Бен-Гур» був лише частиною величезної спадщини Рожі в кіно. Саме йому довіряли музику для наймасштабніших історичних і пригодницьких фільмів свого часу: «Ель Сід», «Айвенго», «Юлій Цезар», «Камо грядеши?». Його стиль вирізнявся надзвичайною мелодійністю, багатою оркестровкою та вмінням створювати потужну емоційну атмосферу. Рожа однаково впевнено працював і в історичних драмах, і в трилерах, і в мелодрамах. За свою кар’єру він написав музику більш ніж до ста фільмів і значною мірою сформував класичне звучання Голлівуду середини XX століття.
При цьому сам Міклош Рожа ніколи не хотів залишатися виключно кінокомпозитором. Він продовжував активно писати академічну музику: симфонії, концерти для скрипки, фортепіано та віолончелі, камерні твори, хорові композиції та фортепіанні п’єси. Його твори виконували видатні музиканти епохи — Яша Хейфец (Jascha Heifetz), Янош Штаркер (Starker János), а диригували ними Бруно Вальтер (Bruno Walter), Юджин Орманді (Ormándy Jenő) та Зубін Мета (Zubin Mehta). Ця постійна робота одразу у двох світах — голлівудському та академічному — згодом дала назву його автобіографії «Подвійне життя» (A Double Life).
Не менш важливою частиною його діяльності стало викладання. З 1945 року Рожа працював в Університеті Південної Каліфорнії (USC), де першим у США почав читати повноцінний курс кіномузики. Для американської музичної освіти це стало справжньою революцією: раніше музика до кіно не вважалася серйозним академічним напрямом. Крім того, композитор активно брав участь у професійному житті Голлівуду й протягом багатьох років відігравав провідну роль в організації американських кінокомпозиторів, залишаючись одним із найшанованіших музикантів індустрії.
Останні роки та спадщина Міклоша Рожі
Попри десятиліття, проведені в Голлівуді, Міклош Рожа до кінця життя зберігав глибокий зв’язок з Угорщиною та своєю національною культурою. Після тривалої відсутності він знову відвідав батьківщину у 1974 році, де відбувся великий концерт, присвячений його творчості. Для угорської публіки Рожа вже був не просто успішним емігрантом, а національною гордістю — людиною, яка зуміла перенести угорську музичну традицію у світове мистецтво. Навіть його будинок у Лос-Анджелесі залишався своєрідним нагадуванням про батьківщину: стіни вілли майже повністю прикрашали картини угорських художників. Композитор завжди охоче допомагав землякам, які приїжджали до Америки.
На початку 1980-х років здоров’я Рожі почало погіршуватися. У 1982 році він переніс інсульт, а пізніше почав страждати від сильної м’язової слабкості, через яку рухи давалися йому дедалі важче. Проте внутрішній творчий імпульс не зникав. Композитор продовжував працювати в усамітненні, уникаючи публічного життя та зосередившись на музиці й спогадах. Лише у 1988 році, коли зір різко погіршився, він був змушений остаточно припинити писати музику.
На той час Рожа вже вважався живою легендою світового музичного мистецтва. Його вісімдесятиріччя стало міжнародною подією: композитора привітали президент США Рональд Рейган, королева Великої Британії Єлизавета II та Папа Римський Іван Павло II. У Лос-Анджелесі навіть офіційно оголосили День Міклоша Рожі — рідкісна честь для музиканта іноземного походження.
Угорський композитор помер 27 липня 1995 року в Лос-Анджелесі. Після себе він залишив не лише понад сто кіномузичних партитур і десятки академічних творів, а й особливе уявлення про те, яким може бути композитор XX століття. Він зумів поєднати угорський фольклор, європейську симфонічну традицію та голлівудську драматургію в унікальну музичну мову, упізнавану з перших нот.
Його автобіографія «Подвійне життя», опублікована у 1982 році, точно відображає долю людини, яка одночасно належала Угорщині, Європі та Голлівуду — і назавжди змінила музику світового кіно.
Джерела:
- https://www.mrs.miklosrozsa.info/bio.html
- https://www.ujsagmuzeum.hu/rozsa-miklos/
- https://www.filmzene.net/egyeb-irasok/a-filmzene-legendai/168-rozsa-miklos-a-filmzene-legendai
- https://cultura.hu/kultura/rozsa-miklos-tortenete/
- https://kultura.hu/film-rozsa-miklosra/
- https://kepmas.hu/hu/rozsa-miklos-filmvilag-magyar-mozartja-magyarok-hollywoodban-5
