В один із найвизначальніших днів угорської історії на площі Петефі в Будапешті молодий актор Імре Шинкович (Sinkovits Imre) піднявся на імпровізовану трибуну і голосно, з тремтінням у голосі, почав читати «Національну пісню» Шандора Петефі (Petőfi Sándor). Слова «Встань, мадяре, кличе тебе батьківщина!» рознеслися над багатотисячною юрбою і стали іскрою, від якої спалахнула Угорська революція 1956 року. Цей момент назавжди увійшов в історію. Далі на budapest-trend.
Імре Шинкович понад 700 разів зіграв роль Мойсея в «Трагедії людини» (Az ember tragédiája) Імре Мадача (Madách Imre), став зіркою культового фільму «Капрал та інші» і пережив звільнення, заборону на професію та роки опали. Але ні репресії, ні тиск системи не змогли зламати його характер і заглушити його потужний, щирий голос.
Дитинство скаута з Кішпешта: від мрії про інженерію до першої ролі
Імре Шинкович народився 21 вересня 1928 року в Будапешті в районі Кішпешт (Kispest). Він був первістком у сім’ї, яка походила з округу Ваш (Vas vármegye). Мати, Терезія Гендеч (Göndöcs Terézia), була донькою млинаря зі Штрема (Strém), а батько, Йено Шинкович (Sinkovits Jenő), — сином сажотруса з Кьорменда (Körmend). До народження Імре батьки вже володіли невеликим, але досить відомим рестораном у Кішпешті.
У дитинстві майбутній актор із задоволенням їздив у гості до дідуся в Штрем, де слухав розповіді про угорську історію — про Аттілу, королевича Чабу, «шлях воїнів», революцію 1848 року та події Першої світової війни. Саме тоді у нього прокинувся живий інтерес до минулого своєї країни.
У юності Імре багато часу проводив на кухні ресторану, допомагаючи дорослим. Під час Великої депресії сімейний бізнес збанкрутував, і родині довелося переїхати в значно скромнішу квартиру. У цей період народився молодший брат Ласло Шинко (Sinkó László), який пізніше також став актором. Мати почала заробляти шиттям, щоб хоч трохи підтримати сім’ю, а старшого сина паралельно навчала німецької мови — навички, що дуже знадобилися під час Другої світової війни.
Пізніше в Імре з’явилася ще й молодша сестра. Коли почалася війна, родині довелося тікати з дому разом із родичами. Повернутися до Будапешту вони змогли під час навчального 1945-1946 року в середній школі. Імре навчався у престижній гімназії імені Арпада (Árpád Gimnázium) в Обуді. Він був яскраво вираженим гуманітарієм: захоплювався історією, літературою та мовами. Вже після закінчення школи він вступив до Академії драматичного мистецтва (Színház- és Filmművészeti Főiskola). Це рішення юнака підтримав батько.
Цікаво, що в дитинстві Шинкович мріяв стати ким завгодно — поетом, лікарем, інженером чи вчителем, лише не актором. Проте саме тоді формувалися риси його характеру, які пізніше зробили його легендою: глибокий інтерес до історії, сильний характер і справжня любов до Угорщини. Скаутський рух, у який майбутній актор активно включився в гімназії, остаточно сформував у ньому патріотизм, дисципліну та внутрішню стійкість.
Прорив у Національному театрі та безсмертний Мойсей
Після закінчення навчання Шинкович дебютував у Театрі Белвароша (Belvárosi Színház, пізніше театр Йожефа Катона — Katona József Színház), а згодом грав у Молодіжному театрі (Ifjúsági Színház). Саме там він зустрів актрису Каталін Гомбош (Gombos Katalin), яка згодом стала його дружиною. Пара взяла шлюб у 1951 році.
Справжній прорив стався з роллю Мойсея в драмі Імре Мадача «Трагедія людини» (Az ember tragédiája). Шинкович грав цю роль понад 700 разів протягом двох десятиліть — це стало одним із найвидатніших досягнень в історії угорського театру. Глядачі запам’ятали його потужний, глибокий голос і внутрішню силу, з якою він передавав біблійну мудрість і людські сумніви.
Крім того, Імре блискуче справлявся як з класикою (Орест, Макбет, король Лір, Просперо), так і з сучасними ролями. Він умів поєднувати трагізм і тонкий гумор. Критики ще в молодому віці називали його актором рідкісного діапазону та глибини.
23 жовтня 1956 року: актор на барикадах революції
Найяскравішим і доленосним моментом у житті Імре Шинковича став день 23 жовтня 1956 року. На площі Петефі в Будапешті перед багатотисячною юрбою він піднявся на імпровізовану трибуну і з хвилюванням, але твердо прочитав «Національну пісню» Шандора Петефі. Слова «Встань, мадяре, кличе тебе батьківщина!» рознеслися над площею і стали потужним символом початку Угорської революції 1956 року. Його голос у той день звучав як заклик до свободи.
На той час Шинкович уже кілька років працював у Театрі імені Йожефа Аттіли (József Attila Színház). Після цих подій він був обраний до складу Революційного комітету Угорської асоціації театрального та кіномистецтва, але після вторгнення радянських військ та приходу до влади Яноша Кадара (Kádár János) діяльність комітету швидко припинилася. Проти його членів порушили кримінальні справи, тих, хто залишився в Угорщині, піддали репресіям, а щодо інших винесли заочні вироки.
Внутрішній трибунал Національного театру визнав Імре Шинковича винним в антиурядовій поведінці та засудив до шести місяців заборони на виступи. Зовнішнє політичне керівництво вважало це покарання занадто м’яким, тому актор був повністю виключений із трупи Національного театру. Його блискуча театральна кар’єра, яка ледь почала розквітати, була перервана на кілька важких років.
Щоб прогодувати сім’ю, Шинкович був змушений працювати простим формувальником іграшок. Цей період став для нього часом великих випробувань, але саме тоді проявилася його незламна внутрішня сила.
Повернення, кіно та вершини майстерності
У 1958–1963 роках Шинкович грав у Театрі Йожефа Аттіли. У 1963 році, попри політичні розбіжності, директор Національного театру (Nemzeti Színház) Тамаш Мейджор (Major Tamás) повернув його до трупи.
У 1965 році обидва актори знялися в легендарному фільмі «Капрал та інші»: Шинкович виконав головну роль капрала Ференца Мольнара, а Мейджор — Альберта. Стрічка стала класикою угорського кіно і принесла Шинковичу премію за найкращу чоловічу роль.
Протягом кар’єри актор знявся приблизно у 129 фільмах і телевізійних проєктах. Серед найвідоміших — «Зірки Еґера» (Egri csillagok, 1968), «Сім’я Тот» (A tót család, 1969), «Ференц Ліст. Мрії про кохання» (Szerelmi álmok — Liszt, 1970), де він зіграв самого Ліста.
Шинкович майстерно працював як у театрі, так і в кіно, залишаючись почесним членом трупи Національного театру.
Особисте життя, нагороди та безсмертна спадщина
Шлюб Імре Шинковича з Каталін Гомбош був одним із найміцніших та найгармонійніших в акторському середовищі. У подружжя народилися двоє дітей: син Андраш Шинкович-Вітай (Sinkovits-Vitay András) та донька Маріанн Шинкович (Sinkovits Mariann), обидва пішли по стопах батьків і стали акторами.
За свою кар’єру Шинкович отримав практично всі вищі державні нагороди Угорщини: дві премії Марі Ясаї (Jászai Mari-díj), премію Кошута (Kossuth-díj, 1966), звання заслуженого та видатного артиста, премію Казінці (Kazinczy-díj, 1983), Угорський орден Заслуг та багато інших. У 2000 році йому надали почесне звання Народного артиста Угорщини (Nemzet Színésze), також він став вічним членом «Товариства безсмертних» (Halhatatlanok Társulata).
Імре Шинкович відійшов у вічність 18 січня 2001 року. Напередодні, 17 січня, він ще виходив на сцену Угорського театру в ролі вченого в знаменитій романтичній п’єсі Міхая Верешмарті «Чонгор і Тюнде» (Csongor és Tünde). Того вечора йому було дуже важко: бракувало повітря, і він ледве тримався на ногах. Колега Андраш Козак (Kozák András) взяв його за руку та допоміг вийти на сцену. Попри тяжкий стан, Шинкович віддався роботі повністю — із тим самим професіоналізмом і самовіддачею, які супроводжували його все життя. Через кілька годин він помер вдома.
Похорони артиста відбулися 2 лютого 2001 року і перетворилися на подію національного масштабу. Громадське телебачення транслювало прощання з великим актором у прямому ефірі протягом дев’яноста дев’яти хвилин. Тисячі людей прийшли віддати акторові шану. Поховали його на цвинтарі в Обуді поруч із коханою дружиною.
Ім’я Імре Шинковича нині носять кілька навчальних закладів. Меморіальні дошки на його честь встановлені по всій країні, а записи з його голосом продовжують надихати нові покоління акторів. Він залишився в історії не лише як видатний артист, але і як людина, чиї слова та голос у вирішальний момент історії допомогли Угорщині згадати про свободу.
Джерела:
- https://www.ujsagmuzeum.hu/sinkovits-imre-2/
- https://nepfolakitelek.hu/cikkek/kollegiumi-kepzesek/sinkovits-imre-nevevel-femjelzett-film-es-szinhazmuveszeti-kollegium-indul
- https://www.origo.hu/kultura/2022/04/sinkovits-imre
- https://starity.hu/sztarok/sinkovits-imre/eletrajz/
- https://www.ujsagmuzeum.hu/sinkovits-imre2/
- https://nullaev.hu/hu/sinkovits-imre
- https://papageno.hu/szinhaz/2025/01/eloszor-nezo-modjara-furdom-meg-a-szerepeimben-sinkovits-imrere-emlekezunk/
- https://nemzetiszinhaz.hu/magazin/2018/09/1-180
- https://szinhaz.online/25-eve-hunyt-el-sinkovits-imre/
- https://nemzetiszinhaz.hu/muvesz/sinkovits-imre
