В історії європейського театру XX століття є постаті, які неможливо розглядати поза контекстом часу — і Тамаш Мейджор (Major Tamás) саме з їхнього числа. Він був не лише видатним актором і режисером, а й людиною, яка протягом майже двох десятиліть визначала обличчя головної сцени країни — Національного театру в Будапешті (Nemzeti Színház). Його ім’я пов’язане з епохою глибоких змін, коли театр ставав не просто мистецтвом, а частиною державної ідеології. Далі на budapest-trend.
Мейджор умів бути різним: на сцені — точним, інтелектуальним і часом холодним та іронічним актором; за лаштунками — жорстким адміністратором і стратегом, який вибудовував новий театральний порядок. Його кар’єра — це історія стрімкого злету, художніх експериментів і складних компромісів із владою. Через це він досі залишається однією з найбільш обговорюваних постатей угорської культури.
Дитинство та шлях у театр: від Уйпешта до сцени
Тамаш Мейджор народився 26 січня 1910 року в Уйпешті (Újpest) у католицькій родині дрібного дворянства. Його батько Дьюла Майор-Мароті (Major-Maróti Gyula) був королівським технічним бухгалтером із Таснада (Tasnád), а мати Марія Рожа Крістіна Папп (Papp Mária Róza Krisztina) писала вірші й п’єси та активно брала участь у культурному житті міста. Завдяки матері, яка організовувала молодіжні вистави та підтримувала контакти з керівництвом Національного театру, Тамаш з дитинства був оточений мистецтвом.
У старших класах, на прохання учителя Ендре Сетея (Setéy Endre), майбутній актор почав декламувати вірші на шкільних церемоніях. У 1927 році він закінчив середню школу імені Кьонівеша Кальмана (Könivesh Kálmán Gimnázium) в Уйпешті та дебютував на сцені у «співочій комедії» Імре Фаркаша (Farkas Imre) «Студенти Ігло», зігравши Пала Петки в Міському театрі (Városi Színház).
У 1930 році Тамаш завершив навчання в Академії драматичного мистецтва (Színház- és Filmművészeti Akadémia) та отримав стипендію в Національному театрі. Ще бувши студентом, він брав участь у постановках театру, а після закінчення академії став стипендіатом, а згодом — повноправним членом трупи. Одночасно він продовжував навчання на угорсько-французькому факультеті Університету імені Петера Пазманя (Pázmány Péter Tudományegyetem).
Свою театральну освіту Мейджор доповнював практикою: у 1930-х роках разом із Золтаном Варконі (Várkonyi Zoltán) переклав угорською мовою п’єсу Мольєра «Вчені жінки». У 1935 році, завдяки підтримці матері та директора Національного театру Антала Немета (Németh Antal), Тамаш отримав стипендію Будапештської столичної театральної школи (Budapesti Színiakadémia) та закріпився як постійний член трупи.
Перші ролі та формування акторського стилю
Початок театральної кар’єри Тамаша Мейджора був непростим: у перші роки він отримував лише невеликі ролі з репліками — офіціанта, носильника, другого лицаря тощо. Справжній успіх прийшов у 1938 році із головною роллю в «Тартюфі» Мольєра, що дозволило критикам і глядачам уперше оцінити його талант. Незабаром з’явилися більш помітні роботи: Калібан у «Бурі» (A vihar), Крогстад у «Норі» (Nóra) та Шейлок у «Венеціанському купцеві» (A velencei kalmár). Ці ролі закріпили за ним репутацію актора національного масштабу.
Першим наставником Мейджора був Карой Шугар (Sugár Károly), який навчав його основ акторської майстерності, мистецтва маскування та сценічних дій. Шугар, опинившись у полоні в росіян під час Першої світової війни, познайомився з більшовицькими ідеями, що згодом вплинуло і на молодого Тамаша. Завдяки наставнику Мейджор навчився спостерігати за соціальними процесами та цікавитися робітничими демонстраціями в Будапешті.
З часом Тамаш почав відвідувати кафе «Симплон» (Simplon Kávéház) — популярне місце серед лівих художників, де познайомився з Белою Рейніцем (Reinitz Béla). Саме він поклав на музику революційні вірші Ендре Аді (Ady Endre) та познайомив Мейджора з поезією Аттіли Йожефа (József Attila). Радикалізований молодий актор у 1934 році вирушив до Парижа, де отримав досвід роботи з французьким театром, передусім із мистецтвом Луї Жуве (Louis Jouvet) та класичною французькою комедією.
Через коло друзів соціал-демократів Мейджор познайомився з Гезою Лошонці (Losonczy Géza), а потім із Сілардом Ужелі (Ujhelyi Szilárd) та Дюлою Каллаї (Kállai Gyula). За їхнім наполяганням він уперше виступив на літературному заході у складі групи «Броненосці» (Páncélosok).
У 1938 році Тамаш Мейджор почав співпрацювати з Незалежним театром (Független Színház), заснованим Ференцем Хонтом (Hont Ferenc).
Політична діяльність та роль у театрі
Політичне життя Тамаша Мейджора було тісно переплетене з його театральною кар’єрою. Уже в 1934 році, після поїздки до Парижа, він зблизився з лівими рухами та почав брати участь у легальних, напівлегальних та нелегальних літературних вечорах. Молодий актор виступав на денних концертах профспілки робітників металургійної промисловості, на вечорах класичних угорських поетів у залі Вігада (Vigadó) та приєднався до лівого театрального руху під керівництвом Ференца Хонта.
Мейджор активно брав участь у постановках Незалежного театру у малому залі Академії музики (Zeneakadémia). У цей період сформувався його високоінтелектуальний іронічний стиль декламації віршів. У 1942 році під псевдонімом Дуда Дьюрі (Gyuri Duda) він разом із Хонтом переклав і поставив оперу Мольєра «Жорж Данден» (George Dandin). Постановка була заборонена владою через явний політичний підтекст, що лише посилило прагнення Тамаша поєднувати театральне мистецтво з соціальною та політичною критикою.
Після німецької окупації Угорщини в 1944 році Мейджор був змушений вести підпільне життя. За деякими даними, він вступив до нелегальної Угорської комуністичної партії (Magyar Kommunista Párt) у 1943–1944 роках. Під псевдонімом Габор Мароті (Maróti Gábor) він брав участь у русі опору: друкував листівки, добував документи для переслідуваних і підтримував зв’язки з партійним контактним представником Габором Петером (Péter Gábor).
З приходом радянської армії в січні 1945 року Тамаш Мейджор взяв участь у створенні Угорської вільної профспілки акторів (Szabad Színészek Magyar Szakszervezete), а в травні був обраний керівником акторської групи цієї організації. У квітні 1945 року він увійшов до Тимчасового національного зібрання (Ideiglenes Nemzetgyűlés) як кандидат від Угорської комуністичної партії (Magyar Kommunista Párt) і продовжував представляти партію в парламенті у 1949–1953 та 1958–1971 роках.
Після того як країна фактично стала радянською, Мейджор зайняв пост директора Національного театру. Він сам стверджував, що його ніхто офіційно не призначав. Актор казав: «Всі вважали само собою зрозумілим, що я прийду сюди й візьму театр під контроль». Під його керівництвом театр пройшов серйозну реформу: нові актори замінили старе керівництво, а репертуар поєднував класичні твори та постановки з соціальним і політичним посиланням.
Мейджор активно залучав глядачів із робітничих верств: театр виступав у Кішпешті (Kispest), Печі (Pécs), Сегеді (Szeged), на газовому заводі в Обуді, у шахтарів компанії «Tata» та у цехах залізничної компанії MÁV. Було створено «Клуб друзів робітників Національного театру» (Nemzeti Színház Munkásbarát Kör), учасники якого могли безплатно відвідувати спектаклі та брати участь у театральних семінарах.
Хоча Мейджора часто критикували за «партійність» театру, він одночасно протидіяв постановці заїжджених радянських творів і підтримував високий художній стандарт. Сам він казав: «Якщо театр не займається політикою, це не театр. Якщо я відданий своїй справі, то мушу займатися політикою з ще більшою пристрастю та завзяттям».
Режисерська діяльність, кіно і педагогічна спадщина
Тамаш Мейджор був не лише видатним актором, а й значущим режисером і педагогом. Його погляд на театр поєднував глибоке розуміння людської психології із соціальним меседжем, а стиль роботи відзначався ретельною підготовкою акторів та увагою до деталей постановки. Уже в 1940-х роках він активно займався режисурою, експериментуючи з формами класичного та сучасного репертуару.
Після звільнення з посади директора Тамаш Мейджор залишався ключовою постаттю Національного театру як головний режисер. Він продовжував активно брати участь у постановках і репертуарі театру, поєднуючи режисуру з акторською діяльністю. Серед значущих постановок — інтерпретація класичних п’єс Шекспіра, зокрема «Зимова казка» (A téli mese), яку він розглядав як приклад органічного поєднання традиційного тексту із сучасною сценічною інтерпретацією.
Тамаш Мейджор активно займався педагогічною діяльністю: у рамках «Клубу друзів робітників Національного театру» проводилися театральні семінари, майстер-класи та денні постановки, на яких майбутні актори могли на практиці опанувати драматичну майстерність. Серед його учнів були актори, які згодом стали провідними постатями угорського театру XX століття.
Мейджор також активно займався перекладами та адаптаціями класичних п’єс. Разом із колегами він перекладав Мольєра, Шекспіра та Ібсена, що дозволяло угорській аудиторії ознайомитися з найкращими творами світової драматургії у справжній художній формі. Його постановки відзначалися не лише майстерністю акторської гри, а й суворою режисерською логікою, продуманою пластикою та сценічним ритмом.
Після повернення в Національний театр Мейджор разом із Хільдою Гоббі (Gobbi Hilda) підписав контракт із недавно створеним театром імені Йожефа Катони (Katona József Színház). Тут у 1982 році він зіграв свою останню велику роль — головного героя п’єси Дьєрдя Шпіро (Spiro György) «Самозванець» (A hamisító). Шпіро частково створив образ Богуславського за образом літнього Мейджора, а сама роль стала вершиною його сценічної кар’єри.
Окрім театру, Тамаш залишив помітний слід у кіно та на телебаченні. Він запам’ятався роллю дворецького Альберта у гротескній комедії «Капрал та інші» (A tizedes meg a többiek, 1965), а також роллю Ференца Кьольчея (Kölcsey Ferenc) у біографічному фільмі «Еркель» (Erkel, 1952).
Особливе місце займає участь актора у першому угорському повнометражному телевізійному фільмі — екранізації «Шахового роману» Стефана Цвейга (Sakknovella, 1959), де він зіграв доктора фон Бека. У 1984 році Мейджор озвучив пролог альбому Hobo Blues Band «Полювання» (Vadászat).
Визнання та пам’ять
Тамаш Мейджор помер 13 квітня 1986 року в Будапешті у віці 76 років. Його поховали на престижному Національному кладовищі на вулиці Керепеші (Kerepesi temető, нині Fiumei úti sírkert). На похоронах були присутні офіційні особи: заступник міністра культури Дьєрдь Вайда (Vajda György) від Центрального комітету панівної партії MSZMP та міністерства культури, представники угорського акторського товариства, зокрема лауреат премії імені Марі Ясаї, художній керівник Мішкольцького національного театру Імре Чисар (Csiszár Imre), а також студенти та колеги.
У 2001 році могила Тамаша Мейджора була визнана охоронюваною історичною територією та взята під захист Національним меморіальним і пам’ятним комітетом.
На честь великого актора у 2002 році в парку Національного театру встановили бронзову статую на повний зріст. Скульптор Ласло Мартон (Márton László) зобразив Мейджора в одній із його найяскравіших ролей — Річарда III з однойменної п’єси Вільяма Шекспіра.
Визнання заслуг Тамаша Мейджора було значним. Актор був членом Берлінської академії мистецтв та отримав численні національні й міжнародні нагороди. Серед найважливіших:
- Стипендія Будапештського метрополітену (1935).
- Премія Кошута (Kossuth-díj, 1948 та 1955).
- Звання «Видатний художник» (Kiváló művész, 1950).
- Премія SZOT (1970).
- Премія Pro Arte Будапешт (1975).
Крім цього, він отримав чимало державних орденів і медалей.
Спадщина Тамаша Мейджора залишається важливою частиною угорської культури. Його підхід до театру — поєднання високої майстерності, соціальної відповідальності та інтелектуальної глибини — продовжує впливати на нові покоління акторів і режисерів, хоча його політична діяльність досі викликає гострі дискусії.
Джерела:
- https://www.kommunizmuskutato.hu/eletrajzok/major-tamas
- https://nemzetiszinhaz.hu/hirek/2010/01/100-eve-szuletett-major-tamas
- https://www.ujsagmuzeum.hu/major-tamas/
- https://papageno.hu/featured/2019/01/major-tamas-akinek-eletet-a-szinhaz-es-a-politika-hatarozta-meg/
- https://nullaev.hu/hu/major-tamas
- https://www.nevpont.hu/palyakep/major-tamas-2794f
- https://cultura.hu/kultura/major-tamas-110-eve-szuletett/
- https://port.hu/adatlap/szemely/major-tamas/person-5325
- https://nullaev.hu/hu/major-tamas
- https://wmn.hu/kult/52145-udvari-bolondnak-szulettem-de-kiralynak-kellett-lennem–110-eve-szuletett-major-tamas
