Серед безлічі визначних майданчиків Будапешта особливе місце посідає Magyar Theatre або Magyar Színház – справжня культова сцена міста. Цей театр пройшов крізь випробування часом і століттями залишався епіцентром драматичних подій, свідком культурних трансформацій та колискою нових талантів. У цій статті ми зануримося в історію Magyar Theatre, досліджуючи, як він формував театральну спадщину міста та залишався незмінним символом мистецтва крізь призму часу. Далі на budapest-trend.
Зародження угорської сцени
Історія угорського театру – це не лише розповідь про мистецтво, а й потужний символ національного відродження та боротьби за мову. У XVIII столітті та пізніше, в епоху реформ, театр в Угорщині набув надзвичайного значення. Окрім своєї безперечної культурної цінності, він став головною платформою для розвитку угорської літератури та мови, а також віддзеркаленням певних політичних прагнень нації.
Довгий час театральні трупи були переважно мандрівними. Перша угорська театральна трупа в країні з’явилася у 1792 році. У Буді та Пешті (які на той час були окремими містами) також існували театральні трупи, хоча й без постійного приміщення. Часто акторів набирали зі студентів університетів, що підкреслювало ентузіазм та прагнення до розвитку національної сцени.
Знаковою подією стала перша угорськомовна п’єса, виконана професійними угорськими акторами у 1790 році. Вона була поставлена у Замковому театрі (Várszínház) у Буді. Цікаво, що на цій сцені дедалі частіше з’являлися німецькі трупи, що було обумовлено значною чисельністю німецького населення міста.
Справжнім проривом стало завершення будівництва четвертого в країні, але першого в Пешті, виключно угорського кам’яного театру. Історична подія відбулася у серпні 1837 року, коли в готелі «Асторія» відкрився перший у Пешті постійний угорськомовний театр. Його дебютною виставою стала драма угорського поета Міхая Верешмарті «Пробудження Арпада» (Árpád ébredése). Цей момент ознаменував початок нового етапу в історії угорського театрального мистецтва, коли Пештський угорський театр став не просто культурним закладом, а символом національної ідентичності, що згодом перетворився на відомий Національний театр.
Опис величного театру: розповідь газети «Vasárnapi Ujság»
У 1855 році угорська газета «Vasárnapi Ujság» (Недільна газета) у своєму номері від 24 червня представила новий театр громадськості з особливим захопленням. Опис будівлі дає чітке уявлення про її розкіш та функціональність.
Театр мав форму великої прямокутної зали, чий фасад прикрашав величний колонний ґанок. Хоча ніші на фасаді планувалося оздобити статуями, на момент відкриття це ще не було реалізовано. З ґанку відвідувачі потрапляли до просторого вестибюля, де розташовувалися пункти обміну валют – зручність для приїжджих. По обидва боки від них знаходились входи на рівні землі, а два широкі сходові прольоти вели до лож та головної глядацької зали, що розташовувалася на другому поверсі.
Справжня пишність розкривалася всередині глядацької зали. Відвідувачі були вражені її ретельно продуманою та пишною красою. Залу оточували три ряди лож, яких налічувалося близько 53. Вони були вкриті малиновими килимами, а їхній зовнішній бік багато оздоблений позолоченими колонами та карнизами. Особливе місце займала королівська ложа, розташована ліворуч від сцени. Посередині першого поверху глядацької зали знаходилися унікальні ложі, що позначалися літерами замість цифр і тому називалися ложами «ABC».
Цікаво, що інтер’єр театру не завжди зберігав свій первісний вигляд. Кожного Великодня відбувалися певні зміни. Спочатку кожен власник ложі міг прикрашати її на власний смак, що призводило до різноманіття кольорів: ложі могли бути синіми, зеленими чи червоними. Існувала навіть ложа, яка тривалий час була обставлена строкатими шторами, дозволяючи відвідувачам, які втомилися від вистави, засмикувати їх і займатися іншими розвагами. Це свідчить про атмосферу свободи та особистого простору, що панувала в театрі тих часів.
Про націоналізацію Magyar Theatre
Створення постійного угорського театру в Будапешті було не просто культурною ініціативою, а й важливим етапом у формуванні національної ідентичності. У 1832 році граф Іштван Сечені, відомий як «Найвеличніший угорець», опублікував брошуру «Про угорський театр», де виклав свої думки щодо необхідності такої установи. Він пропонував розмістити його в будівлі, що згодом стала Угорською академією наук. Ця ідея знайшла широкий відгук.
Чимало видатних громадських діячів того часу підтримали задум нового театру, пропонуючи власні бачення його організації та розташування. Серед них були такі знакові постаті, як угорський драматург Йожеф Катона та поет Ференц Кельчеї. Їхній ентузіазм підкреслював усвідомлення важливості театру як засобу розвитку угорської мови та культури.
Будівлю в стилі класицизму спорудив угорський архітектор Матяш Зіттербат. Його проєкт ґрунтувався на змінених планах актора та драматурга Дьєрдя Телепі. Першим директором театру став поет і критик Йожеф Байза, чиє ім’я сьогодні носить одна з вулиць Будапешта на честь його колишньої резиденції.
Уже на сеймі 1840 року було ухвалено доленосне рішення: установа була виведена з-під контролю округу та передана під державне управління. Саме тоді її назву було змінено на Національний театр, що підкреслювало його загальнонаціональне значення.
З моменту свого відкриття театр користувався величезним успіхом у столиці. Його репертуар був надзвичайно різноманітним, включаючи як драматичні твори, такі як Hamlet, Liliomfi, Bánk bán (Bánk the Palatine), The Barber of Seville, Romeo and Juliet та The Lady of the Camellias, так і оперні постановки. Опери ставилися на цій сцені до вересня 1884 року, коли в Будапешті урочисто відкрився окремий Оперний театр, знаменуючи новий етап у розвитку музичного мистецтва в Угорщині.
Злети та падіння Magyar Theatre після націоналізації
У 1840 році сталася ключова подія: Пештський угорський театр, заснований на добровільні пожертви, перейшов під державний патронат і отримав нову назву – Національний театр. Це рішення було закріплено Законом XLIV від 1840 року. Вперше оновлена назва з’явилася на сцені 8 серпня 1840 року під час прем’єри першої опери Ференца Еркеля «Марія Баторі».
Після 71 року експлуатації перша будівля Національного театру була закрита у 1908 році й повністю знесена у 1913 році. Театральна трупа переїхала до більшого та пишнішого Народного театру, збудованого у 1875 році на площі Благи Луїзи. Це рішення тоді вважали тимчасовим, проте трупа працювала там майже півстоліття.
У 1964 році будівлю на площі Благи Луїзи було знесено через будівництво метро. Трупа Національного театру знову змінила адресу, тимчасово переїхавши до будівлі театру «Талія». За два роки постійним, хоча й тимчасовим, домом для трупи стала будівля на площі Гевеші Шандора, яка набула свого сучасного вигляду між 1964 і 1966 роками.
Нова ера: Національний театр у XXI столітті
Після тривалих затримок та невдалих спроб будівництва (тендери у 1985 та 1987 роках), новий проєкт було відновлено після виборів 1998 року. Новою інвестиційною ділянкою стала територія біля Пештського упору сучасного мосту Ракоці.
Нова, сучасна будівля Національного театру урочисто відкрилася у 2002 році. З нею була організована нова театральна трупа, яка продовжила традиції Національного театру, проте вже не мала юридичного зв’язку зі своїм історичним попередником – Пештським угорським театром. Цей крок ознаменував нову еру для головної сцени Угорщини.
Джерела: en-academic.com, pestbuda.hu, everything.explained.today, www.hungarianconservative.com
