Зіта Селецькі увійшла в історію як одна з головних зірок угорського кіно 1930–1940-х років. Вистави та фільми за її участю збирали повні зали, а екранні образи стали частиною культурної пам’яті цілого покоління. Але життя цієї акторки не обмежувалося мистецтвом. Разом зі славою та успіхом прийшли й важкі випробування, пов’язані з війною, політикою та вимушеним вигнанням. Історія Селецькі — це не лише біографія акторки, а й відображення долі Угорщини XX століття. Далі на budapest-trend.
Дитинство та шлях до сцени
Зіта Селецькі народилася як Зіта Клара Терезія в Будапешті, 20 квітня 1915 року, в родині середнього класу, де суворе реформатське виховання поєднувалося з повагою до культури та освіти. Батьки Зіти одружилися в селі Сата медьє Боршод у 1907 році. Майбутня акторка була третьою дитиною інженера та будівельного підрядника Емануеля Селецькі, який брав участь у прокладанні залізничної лінії «Eger – Putnok», та його дружини Амалії. Після роботи над цим проєктом батька перевели до Будапешта, але кожне літо сім’я проводила у родичів у мальовничому селі Некежень у горах Бюкк. Зіта Селецькі навчалася в жіночій гімназії Палне Вереш Національної жіночої освітньої асоціації.
Сімейне становище було стабільним, проте вибухнула економічна криза 1930-х років. Батько втратив роботу, і Селецькі змушені були залишити дім у Будапешті та переїхати до Некеженя. Там майбутня акторка закінчила шостий клас жіночої гімназії імені Тота Пала в Мішкольці. Пізніше, під час навчання в театральній академії, Зіта разом із сестрою Ольгою, яка викладала релігію, пережила нелегкі часи. Дівчата були змушені жити у повній бідності в підвалі на вулиці Нафьоді. Ці роки загартували характер акторки й значною мірою сформували консервативні та релігійні погляди, які супроводжували її протягом усього життя.
Варто зазначити, що в юності Зіта захоплювалася спортом і навіть мріяла про кар’єру гімнастки. Вона хотіла вступити до Інституту фізичного виховання, а згодом брати участь в Олімпійських іграх. Однак пізніше дівчина зрозуміла, що її безмежно приваблює театр. Вибір вступити до академії драматичного мистецтва став для Зіти доленосним.
Початок кар’єри та перші успіхи
В Академії драми та кіно (Színház-és Filmművészeti Egyetem) Зіта навчалася під керівництвом Арпада Одрі. Директор цього престижного закладу відразу побачив у студентці велику драматичну акторку та сприяв тому, щоб її прийняли до Національного театру. Зіта Селецькі була не лише талановитою, а й працелюбною ученицею. Десятиліття потому акторка згадувала, що під час навчання була дуже амбітною, не помічала ні жінок, ні чоловіків, а лише вчителів, бо прагнула навчатися і стати справжньою акторкою.
У 1936 році газета «A Színházi Élet» повідомила, що випускниця Зіта Селецькі отримала пропозиції відразу від трьох театрів, проте, залишаючись вірною обіцянці, даній Одрі, обрала стипендію Національного театру.
На талант початківки звернув увагу кінорежисер Бела Балог, який одразу запросив Зіту на пробні знімання. Так вона отримала роль у фільмі «Гідна дама» (A méltóságos kisasszony). Проте картина про соціальні відмінності та любов між коханкою барона та її наставником залишила глядачів байдужими. Критик «A Reggel» Золтан Егід схарактеризувати Селецьку як дилетантку. Попри те, що фільм не мав успіху у публіки, зароблені гроші допомогли Зіті покращити скрутне матеріальне становище.
Перші кроки акторки на театральній сцені також були скромними. Спершу Селецькі грала у масових сценах та епізодичних ролях. Проте незабаром їй почали пропонувати все цікавіші роботи. Вона зіграла Титанію в постановці «Сон літньої ночі» та Ледер у «Чонгорі та Тюнде».
Справжній прорив стався після гри в драмі Ласло Немета «Villámfénynél». Роль Сати принесла їй не лише любов глядачів, а й визнання критиків. Оглядач «Színházi Élet» Кальман написав, що Зіта Селецькі прекрасна і непередбачувана, як епоха, яку вона представляє. Завдяки цій виставі дівчина увійшла до числа провідних акторів театру та отримала престижну нагороду — премію Фаркаша-Ратко.
Нові ролі, виклики та конфлікт у театрі
Подальші роботи акторки в театрі захоплювали критиків. Їх вражало, наскільки переконливо вона грала і на які жертви була готова піти заради ролі. Щоб зробити Джульєтту Шекспіра більш правдивою, вона навіть пофарбувала своє світле волосся у чорний колір. Останнім великим успіхом Селецькі у Національному театрі стала роль Сольвейг у драмі Генріка Ібсена «Пер Ґюнт».
Успіх на сцені супроводжувався й труднощами. Селецькі часто спокушало покинути Національний театр заради приватних постановок, проте саме його вона вважала своїм справжнім домом. Конфлікт виник у 1941 році, коли директор театру Антал Немет готувався до гастролей Німеччиною зі спектаклем Вьорьошмарті «Чонгор та Тюнде» і попросив Селецькі зіграти у Франкфурті та Берліні. Акторка відмовилася.
Немет звернувся до дисциплінарної ради Національної палати театрального та кіномистецтва з вимогою виключити Селецькі. У результаті на акторку було накладено шестимісячну заборону на роботу в театрі. Зірка не погодилася з вироком і, на знак протесту, залишила Національний театр лише через чотири роки після вступу до його трупи.
Кінокар’єра Зіти Селецькі
Зіта Селецькі почала зніматися в кіно ще під час навчання в академії. Хоч не одразу, проте її природна харизма, виразна зовнішність і здатність легко перевтілюватися в різні образи зробили її однією з найяскравіших акторок свого часу. З кінця 1930-х і до 1944 року вона була однією з найвідоміших зірок угорського театру та кіно, а її популярність сягнула таких масштабів, що в неї навіть з’явився власний фан-клуб.
Після невдалого дебюту Селецькі знялася у фільмі «Вітер пустелі» (A sivatag viharai). Особливо насиченим для акторки став 1938 рік. Вона зіграла у шести фільмах, серед яких «Миттєві фінансові труднощі» (Pénzügyi zűrzavarok), «Чорні діаманти» (Fekete gyémántok) та комедія «Лазуровий експрес» (Azúr expressz). Протягом своєї кінокар’єри Селецькі знялася більш ніж у двадцяти фільмах.
Пік визнання акторки припав на 1941 рік, коли Зіта Селецькі отримала престижну нагороду на Венеційському кінофестивалі за видатну роль у фільмі «Одна ніч у Трансільванії» (Egy éjszaka Erdélyben). Ця нагорода закріпила за нею статус однієї з головних кінозірок Угорщини та остаточно перетворила її ім’я на символ кінематографічного успіху.
Вигнання та життя за кордоном
Життя акторки значно змінилося під час Другої світової війни. Зіта Селецькі продовжувала виступати на сцені до 1944 року, попри наступ радянських військ на Будапешт та бомбардування Угорщини союзниками. У цей період акторка підтримувала режим Салаші. Одним із прикладів її участі в політичних заходах став виступ на культурній зустрічі націонал-соціалістів у Будаській фортеці разом із кількома колегами після того, як вона прочитала в Угорському будинку культури (нині театр «Еркель») вірш Шандора Петефі «До священної війни».
У грудні 1944 року, незадовго до розпаду Угорщини, Селецькі залишила країну. Акторка спершу переїхала до Австрії, а згодом — до Італії. У 1947 році її заочно судили «за фашистську пропаганду» та засудили до трьох років ув’язнення. Селецькі також заборонили займатися професійною діяльністю протягом десяти років, на такий самий термін призупинили політичні права та ухвалили постанову про повну конфіскацію майна. Після цього вона втекла до Аргентини, де брала участь у виставі «Vivir un instante». Однак через незнання іспанської мови продовжити театральну кар’єру їй не вдалося. Селецькі гастролювала угорськими емігрантськими громадами, беручи участь в оперетах, поетичних вечорах та вар’єте.
Згодом акторка переїхала до Сполучених Штатів, де продовжила творчу діяльність та підтримувала культурний зв’язок з угорською діаспорою. В Америці вона познайомилася з угорським письменником Альбертом Вассом, який також був змушений залишити країну. Селецькі записувала його твори на касети та платівки. Крім того, вона виконувала для запису угорські народні пісні, допомагаючи зберігати традиції та пам’ять про батьківщину серед емігрантської спільноти.
Перебуваючи далеко від рідної країни, Селецькі намагалася продовжити кар’єру, проте часто стикалася з нападками як критиків, так і глядачів. Багато угорських журналістів у наступні роки вважали, що головною помилкою акторки було те, що вона так і не спробувала пояснити свою роль у часи режиму «Схрещених стріл», опинившись під перехресним вогнем критики.
Повернення додому і смерть
Після сорокап’ятирічної відсутності у 1999 році Зіта Селецькі вперше відвідала Угорщину. Відтоді вона регулярно приймала запрошення приїжджати на батьківщину, беручи участь у сольних концертах, кінопоказах, даючи інтерв’ю та зустрічаючись із шанувальниками. Ці візити дозволяли акторці знову відчути зв’язок з угорською культурою та вдячними глядачами, які пам’ятали її попри довгі роки вигнання.
За свою діяльність за кордоном Селецькі була нагороджена Середнім хрестом ордена «За заслуги перед Угорською Республікою». Проте найбільшим щастям для неї став вердикт Верховного суду у 1994 році. Акторку повністю виправдали за обвинуваченням у злочинах проти народу, оскільки складу злочину не було встановлено, а попередній вирок Будапештського народного суду було скасовано.
У 1998 році, завдяки підтримці міської адміністрації Ерд, Селецькі отримала власний дім у цьому місті в медьє Пешт, куди й переїхала. Тут вона провела останні місяці свого життя. У віці 84 років акторка померла у новому домі. Зіту Селецькі поховали в сімейному склепі в Некежені, де минуло її дитинство.
Повернення на батьківщину стало для угорської акторки не лише символічним завершенням довгого вигнання, а й можливістю знову знайти мир і спокій, яких вона заслужила своєю багаторічною творчою діяльністю.
Джерела:
- https://nfi.hu/filmarchivum/kutatasoktatas/hungarika-kutatas-1/magyarok-a-vilag-filmgyartasaban/szeleczky-zita-1915-1999.html
- https://www.mafab.hu/people/zita-szeleczky-419948.html
- https://mult-kor.hu/budapest-ostroma-idejen-is-a-szinpadon-volt-szeleczky-zita-20210420
- https://femina.hu/hazai_sztar/szeleczky-zita-halala/
- https://cultura.hu/szub-kultura/szeleczky-zita-elete/
