Режисер з Будапешта Іштван Сабо, який підкорив Канни та Голлівуд

Ім’я Іштвана Сабо відоме не лише кіноманам, а й усім, хто цінує авторське кіно з глибоким змістом. Один із найвизнаніших угорських режисерів XX століття, володар премії «Оскар» і численних європейських відзнак, Сабо став голосом покоління, що пережило війну, диктатуру та пошуки себе в новому світі. Його фільми досліджують складні моральні дилеми, силу мистецтва й ціну компромісів — теми, що залишаються актуальними протягом століть. У цій статті ми розповімо про життя та творчий шлях цього всесвітньо відомого угорського режисера. Далі на. budapest-trend.

Дитинство, війна та пошуки ідентичності

Іштван Сабо народився 18 лютого 1938 року в Будапешті, однак перші шість років життя провів у місті Татабанья. Батько майбутнього режисера, Іштван Сабо, працював лікарем у місцевій лікарні. Мати, Марія Едіт Віта, походила з буржуазної родини й також працювала у лікарні. Дід по батьківській лінії, Ігнац Сабо, десятиліттями обіймав посаду головного лікаря шахти в Татабаньї. У першій половині XX століття родина режисера перейшла з юдаїзму в католицтво, але це не врятувало її від переслідувань. Дитинство Іштвана Сабо припало на один із найтрагічніших періодів в історії країни. Друга світова війна, нацистська окупація та наступні роки політичної нестабільності залишили глибокий слід у його житті. У листопаді 1944 року доктор Іштван Сабо разом із близькими був інтернований до концентраційного табору.

Завдяки сестрам з Ассізі полковник Віктор Ульріх організував переведення батька майбутнього режисера до столичної лікарні Святого Франциска Ассізького, але той помер у квітні 1945 року від дифтерії, якою заразився під час операції. Після цього Іштван мешкав у бабусі по материнській лінії в районі Ференцварош. У 1956 році вони переїхали до окремої квартири на вулиці Неметвьолді в Буді.

У дитинстві Іштван мріяв стати лікарем, однак до шістнадцяти років вирішив, що хоче бути режисером. Після закінчення середньої школи у 1956 році він подав документи й з першої спроби вступив на факультет кінорежисури Академії театру та кіно (нині — університет).

У своїх інтерв’ю Сабо не раз згадував, як у юності йому доводилося ховатися через єврейське походження родини, і як страх за близьких сформував у ньому загострене сприйняття моралі, влади та людської вразливості. Ці теми згодом стануть центральними в його фільмах. Він рано усвідомив, що мистецтво може бути формою опору й способом осмислення травм минулого.

Навчання в академії стало для юного Іштвана рятівним виходом у світ художнього самовираження. Там він познайомився з майбутніми однодумцями — такими ж молодими авторами, які прагнули говорити з екрана чесно та глибоко. Під впливом європейського неореалізму, а також угорської літератури XX століття Сабо почав виробляти власний стиль, у якому історія й особиста доля перепліталися в драматичний, але поетичний наратив.

Перші роботи Іштвана Сабо

Знімати Іштван Сабо почав ще під час навчання, проте його перші короткометражні стрічки були втрачені, зокрема десятихвилинна німа стрічка про клей для плакатів. В інтерв’ю 1975 року режисер назвав її своєю першою роботою. У 1961 році Сабо закінчив університет. Екзаменаційний фільм режисера під назвою «Концерт» отримав нагороду на Міжнародному фестивалі в Оберхаузені.

Після закінчення навчання Іштван Сабо працював асистентом на Фабриці хронікальних та документальних фільмів. У 1962 році режисер перейшов на кіностудію «Hunnia Film Studio», де пропрацював близько десяти років. Вже в ранніх роботах Сабо проявив інтерес до того, як політичні та історичні катаклізми впливають на особистість.

Дебютний фільм режисера «Álmodozások kora» («Епоха ілюзій», 1964) — напівбіографічна стрічка про дорослішання й розчарування покоління. Картина стала відкриттям для угорської публіки. Фільм не лише здобув визнання критиків, а й став початком нового напрямку в національному кінематографі, що відходив від офіціозу до живої та емоційної прози життя.

Міжнародний прорив і «Мефісто»

По-справжньому світ заговорив про Іштвана Сабо на початку 1980-х років. У 1981 році він зняв фільм «Мефісто» (Mephisto) — екранізацію однойменного роману Клауса Манна. Ця стрічка стала не просто видатним твором європейського кінематографа, а й першою угорською стрічкою, відзначеною премією «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою (1982).

«Мефісто» — це історія про компроміс художника з тоталітарною владою. Головний герой Гендрік Гефген підіймається кар’єрними сходами в нацистській Німеччині, жертвуючи переконаннями заради слави. У цій стрічці Сабо досліджує болюче питання: чи може талант служити злу, якщо він відмовляється від моралі? Герой ніби укладає угоду з дияволом — і розплачується за це втратою душі. Головну роль у фільмі виконав Клаус Марія Брандауер. Його гра стала справжнім тріумфом. Саме з цього фільму почалося довге й плідне творче співробітництво між Сабо та Брандауером.

Після успіху «Мефісто» Сабо став ключовою фігурою не лише в угорському, а й у європейському кіно. Його наступні фільми — «Полковник Редль» (1985), «Гануссен» (1988) — також здобули визнання критиків і були номіновані на премію «Оскар». Усі три стрічки утворюють своєрідну «трилогію влади» Сабо: вони аналізують, як людина втрачає себе, підкоряючись диктатурі або прагнучи визнання за будь-яку ціну.

Цікаво, що ці роботи Сабо знімав у тісній співпраці із західноєвропейськими кіностудіями, особливо з німецькими та австрійськими. Фільми Іштвана Сабо 1980-х років — це не просто драми про минуле. Це відображення тривог сучасності, прагнення нагадати: компроміс із совістю рано чи пізно призводить до катастрофи. Його режисура — строга, виважена, але не позбавлена емоцій. Він вміло створював атмосферу, в якій персонажі стикаються з моральним вибором — і далеко не завжди виходять із цієї боротьби переможцями.

Творчий шлях і ключові фільми

Після приголомшливого успіху «Мефісто» Іштван Сабо продовжив створювати фільми, які глибоко досліджують людську природу та історичні події. Його роботи завжди вирізнялися складною психологічною драмою та філософською глибиною, що зробило Сабо одним із найвпливовіших режисерів Центрально-Східної Європи.

У 1985 році на екрани вийшов фільм «Полковник Редль». Це історична драма про долю офіцера австро-угорської армії Альфреда Редля, звинуваченого у шпигунстві. Сабо знову звертається до теми морального вибору та зради, показуючи, як тиск влади та особисті амбіції руйнують життя людини. Фільм здобув міжнародне визнання і був номінований на «Оскар».

У 1988 році Сабо представив картину «Гануссен»  — біографічну драму про екстрасенса та ілюзіоніста Еріха Гануссена, який на зорі нацизму здобув сумнівну славу й опинився втягнутим у політичні інтриги. У цьому фільмі Сабо досліджує тему маніпуляції масами та ролі містики в історії, продовжуючи роздуми про людину в умовах тоталітаризму. Цей німецькомовний фільм з Клаусом Марією Брандауером у головній ролі був номінований на премію «Оскар» у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою». Крім того, його показали на Каннському кінофестивалі у 1988 році.

У 1991 році Іштван Сабо зняв фільм «Зустріч з Венерою». Це перша комедійно-драматична стрічка режисера англійською мовою. У 1992 році Сабо представив соціальну драму про двох російськомовних вчительок у постсоціалістичній Угорщині. Ця картина отримала головну нагороду Берлінського кінофестивалю.

У 1999 році Сабо презентував публіці фільм «Смак сонячного світла». Стрічка розповідає про життя єврейської родини в Будапешті протягом XX століття, зокрема про їхні конфлікти та ідентичність, пов’язані з єврейством у повоєнній Угорщині. Цей фільм часто називають одним із найважливіших творів Сабо поряд із «Мефісто». Він отримав численні європейські нагороди.

Особисте життя Іштвана Сабо

Іштван Сабо не любить говорити про особисте життя. Відомо, що наприкінці 1961 року він одружився з Вірою Гюрей, після чого переїхав до будинку на вулиці Ваці, де прожив понад 40 років. Обраниця режисера довгі роки викладала в гімназії імені Йожефа Аттіли (József Attila Gimnázium). Також вона працювала в Міністерстві культури та в Національному педагогічному інституті. Наприкінці 1970-х Віра Гюрей брала участь у розробці та виданні нових підручників для старших класів, а також керувала передачами з кіноестетики на колишньому Шкільному телебаченні. Крім того, у 1985 році дружина Іштвана Сабо почала працювати в Угорському інституті кіно. У 1990 році вона очолила цей заклад і обіймала посаду директора понад 20 років.

В одному з інтерв’ю Віра Гюрей розповіла, що з майбутнім чоловіком вони познайомилися цілком випадково. Того дня відбулася прем’єра його дипломного фільму «Концерт». Разом вони вже понад 64 роки. Віра Гюрей зізнавалася, що секрет її щасливого сімейного життя полягає в тому, що вони завжди підтримували одне одного в досягненні цілей, раділи професійним успіхам і обидва працювали над помилками.

Що зараз відбувається в житті Іштвана Сабо?

У свої вісімдесят сім років легендарний угорський режисер продовжує залишатися помітною фігурою в європейському та світовому кіно. Попри вік, він і досі активний і залучений у культурне життя — як художник, мислитель і хоронитель власної кінематографічної історії. Навесні 2025 року Іштван Сабо був відзначений спеціальною нагородою на 78-му Каннському кінофестивалі за внесок у світове кіно. Причиною стало відновлення його культового фільму «Sunshine», який із тріумфом було показано в програмі «Cannes Classics». Сам режисер був присутній на прем’єрі та виступив із подячною промовою, у якій з теплотою згадував свою першу участь у Каннах понад 60 років тому.

Хоча Сабо більше не знімає активно, він не відходить від творчості. Режисер бере участь у проєктах із реставрації власних фільмів та консультує кінознавців і архівістів. За словами колег, ідеї для нових історій усе ще приходять до нього, але здоров’я вже не дозволяє працювати у повному обсязі. Попри це, він зберігає живий інтерес до кінематографа і, як сам каже, «ніколи не скаже “ніколи”» у відповіді на запитання про можливе повернення до фільмування.

Окрім творчої діяльності, Сабо продовжує відігравати важливу роль у розвитку європейського кіно. Він — один із засновників Європейської кіноакадемії й досі бере участь у її ініціативних проєктах. Режисер часто з’являється на культурних форумах, кінофестивалях та дискусійних майданчиках. Це підтверджує, що Сабо залишається живим символом інтелектуального й художнього кіно, здатного говорити з аудиторією про головне, навіть через десятиліття.

Джерела:

1. https://dia.hu/dia-szerzok/szabo-istvan/eletrajz
2. https://vassjudit.hu/2024/02/18/szabo-istvan/ 
3. https://port.hu/adatlap/szemely/szabo-istvan/person-1486 
4. https://hvg.hu/kultura/20160801_Szabo_Istvan_filmrendezo_felesege_Gyurey_Vera_Krisztina_dij 
5. https://index.hu/kultur/2023/02/18/szabo-istvan-portre-mephisto-oscar-dij-jancso-miklos-klaus-maria-brandauer-udvaros-dorottya-eperjes-karoly/ 
6. https://index.hu/kultur/2023/02/18/szabo-istvan-portre-mephisto-oscar-dij-jancso-miklos-klaus-maria-brandauer-udvaros-dorottya-eperjes-karoly/