Шандор Жотер — одна з найяскравіших фігур сучасного угорського театру та кіно, чий творчий шлях заслуговує особливої уваги. Його талант як актора й режисера зміг завоювати визнання не лише в Будапешті, а й далеко за межами Угорщини. Біографія Шандора Жотера відображає багатогранність його творчості: від помітних ролей у фільмах, таких як «Син Саула» та «Білий Бог», до яскравих режисерських робіт і сценічних постановок у Національному театрі. Дізнаємося про ключові моменти життя та кар’єри одного з найталановитіших представників угорського мистецтва. Далі на budapest-trend.
Дитинство і юність Шандора Жотера
Шандор Жотер з’явився на світ 20 червня 1961 року в столиці Угорщини — місті Будапешті. Батьки майбутньої знаменитості були юристами. Мати — Єва Малі — захоплювалася народними танцями й обожнювала театр, проте ніколи не ставилася до нього надто серйозно. Жінка була дуже вразливою, але, попри це, обрала досить важку професію. За словами Жотера, у матері була нервова робота прокурорки. При цьому Єва Малі сприймала театр як чудовий спосіб розслабитися.
Батько майбутньої знаменитості — Шандор Жотер — був родом із Кунаготи в медьє Бекеш. Актору вдалося з’ясувати, що він належав до бідної гілки відомого грецького роду Жотер, представники якого були торговцями зерном із Сегеда. Бабуся артиста по батьківській лінії походила з роду Жотер. Вона відмовилася вийти заміж за діда актора Земенчика, тому записала своїх дітей під прізвищем Жотер. За словами Шандора, він довго навіть не підозрював про ці сегедські зв’язки. При цьому в дитячому віці його ім’я здавалося йому чужим і безглуздим.
Інтерес до сцени проявився в майбутнього артиста дуже рано. Разом із сусідськими дітьми він влаштовував дворові спектаклі, де розігрувалися справжні мінівистави. Одного разу йому подарували ляльковий театр, і тоді він почав самостійно виготовляти ляльок. У місцевому театрі ляльок того часу йшли сміливі та новаторські постановки для дорослих, нехарактерні для традиційного театру. Ці враження глибоко закарбувалися в пам’яті юного Жотера і стали важливою частиною його творчого пробудження.
Вже у початковій школі він з ентузіазмом брав участь у шкільних святах і культурних заходах. Саме тоді, за його словами, він уперше серйозно вирішив стати актором.
Першим сценічним досвідом юного Шандора Жотера стала опера «Фауст». У підлітковому віці він часто відвідував театр «Пешт» і театр «Комедія» разом із матір’ю. Ті роки він згадує з особливим теплом: акторський склад був блискучим, а вистави залишали незабутнє враження. Більше за інших актору запам’яталася постановка «Bolha a fülbe». За словами Жотера, саме тоді він почав розуміти, у чому може полягати суть театру.
Переломним моментом стало знайомство з експериментальною театральною формою. У 17 років викладач відвів його на постановку «Войцек». Вистава справила на юнака приголомшливе враження. В одному з інтерв’ю він зізнавався, що саме тоді усвідомив: театр може бути різним. Це відкриття занурило його в творчу кризу, в якій він перебував досить довго, намагаючись примирити два погляди на сцену — класичний і авангардний.
Після закінчення школи Шандор Жотер вступив до Університету театру і кіно в Будапешті (колишній Коледж театрального та кіномистецтва). Це один із провідних навчальних закладів країни, де майбутній режисер із 1979 по 1983 рік вивчав драматичне мистецтво.
Перші ролі Жотера у кіно
Під час навчання в Університеті театру і кіно (SZFE) Шандор Жотер був дорослим студентом, який відпустив волосся, почав курити та пізно лягати спати. Світ тоді здавався йому надзвичайно складним, а особисте життя — досить хаотичним. У виші він зустрів старших за себе людей, випускників університету, і вірив у все, що вони говорили. Йому дуже хотілося грати в театрі, проте він не завжди погоджувався з тим, що там ставили. На щастя, Жотеру після першого курсу несподівано почали пропонувати ролі в кіно. Знімання тривали до самого закінчення університету і після нього.
Першим запросив його зніматися режисер Карой Естергайош. Після цього на нього звернули увагу Андраш Шойом та інші режисери. Найзначнішою роллю Жотер вважає роботу у фільмі «Щасливий Деніел» режисера Пала Шандора. Картина присвячена подіям Угорської революції 1956 року та її наслідкам, особливо в контексті еміграції та особистих виборів під політичним тиском. Шандор Жотер зіграв у фільмі одну з другорядних, але помітних ролей — персонажа, на ім’я Іштван. Актор говорив, що ця робота принесла йому фантастичний досвід. Фільм отримав нагороду на Каннському кінофестивалі у 1983 році та Головний приз на Угорському кінофестивалі того ж року.
Жотер зізнавався, що у студентські роки знімався більше за інших колег-акторів, що не могло не позначитися на навчанні. Артист тоді був надто молодим і неосвіченим. З іншого боку, він ніби губка вбирав нові знання. Однокурсники ставилися до професії більш розсудливо. Вони оцінювали її насамперед з погляду побудови кар’єри. До кінця четвертого курсу Жотер люто ненавидів виш, у якому навчався, і бунтував проти всього, що вважалося тоді закономірним. Дипломну роботу у нього не прийняли, тому диплома він не отримав. Коли його вигнали, повітря навколо ніби застигло. Це був перший серйозний ляпас від життя.
Під час фільмування Жотер багато думав про те, щоб стати актором, а не драматургом.
Актора впізнавали, проте справді хороших відгуків про нього було небагато. Сам же він вважав, що режисери завжди можуть його знайти. Всього за кілька років він зіграв приблизно у 20 фільмах. Це вселило в артиста віру в те, що він може стати кіноактором, особливо не витрачаючи на це зайвих сил.
Шандор Жотер і режисура
У 28-річному віці Шандор Жотер, як він сам зізнавався, вів безладний спосіб життя. Він працював драматургом у Сольноку та в театрі «Radnóti Miklós Színház». З роками він усвідомив, що тоді у нього виходило не дуже добре, хоча його вважали талановитим драматургом, з яким працювало багато людей. Жотер познайомився з актрисою Ержі Гаал. Вони знімалися в одному фільмі та багато спілкувалися під час знімання. Для нього вона була напівбогинею.
Акторка також займалася режисурою, але робила дещо абсолютно інше, ніж те, що він звик бачити у професійних театральних постановках у Будапешті. Жотер був приголомшений роботою Ержі Гаал. Він допомагав їй писати тексти, а вона довірила йому частину роботи з молодими акторами, яких набрала з професійних училищ. Шандор згадував в одному з інтерв’ю, що Ержі Гаал померла від виснаження, невдовзі після того, як підписала контракт із театром у Ньїредьгазі.
Після цього Жотера запросили поставити музичну п’єсу на основі пісень групи «Бітлз», але у нього не було ні нормального оркестру, ні належної техніки, тому він відмовився. Першою режисерською роботою артиста стала постановка «Квітка кактуса». Після неї пропозиції почали надходити одна за одною. У 30 років він остаточно змінив професію. З часом він усвідомив, що якби не трагедія з Ержі Гаал, він, ймовірно, ніколи б не знайшов свого призначення в театрі, адже ніхто інший не зміг би надихнути його на такий радикальний крок. Артист не приховує, що дуже сумує за колегою — і не лише тому, що дуже її любив, а й тому, що після її смерті в його житті не з’явилася людина, яка чесно і точно сказала б, що він робить не так, і підштовхнула б його у правильному напрямку.
За словами Жотера, він почав режисувати з великою невпевненістю в собі. Проте з цим почуттям він жив майже все життя. Шандор не вчився режисури, тому у нього не було внутрішньої опори. Він часто падав, але знаходив сили, щоб знову піднятися. У цій професії він продовжує вчитися щодня. Жотер багато працює, але за довгі роки так і не розбагатів. Режисер відчуває перед кожною новою роботою величезний страх, проте точно знає, що має виконати завдання.
Найяскравіші постановки Шандора Жотера
Шандор Жотер — постать виняткового масштабу в сучасному угорському театрі. Його режисерські роботи з самого початку викликали шквал емоцій, спонукаючи глядачів до роздумів і внутрішніх відкриттів. Його постановки неможливо сплутати з іншими: вони непередбачувані, візуально сміливі, наповнені філософською тривогою та театральною зухвалістю.
Одним із найважливіших етапів його режисерської кар’єри стали сегедські спектаклі кінця 1990-х років, які буквально потрясли театральне життя міста. На тлі часто сумної й передбачуваної сцени саме Жотер вніс у неї живу енергію, ризик і експеримент. Його спектакль «Орлине гніздо», поставлений у Камерному театрі Сегеда у 1996 році, став справжньою сенсацією. Відмова від традиційного наративу, візуальний екстремізм і драматургічна сміливість вразили глядачів і викликали жваві дискусії.
Невдовзі у Національному театрі Сегеда він поставив «Смерть агента» за п’єсою Міллера, де головну роль виконав Левенте Кірай. Попри свою «дивність», спектакль мав гучний успіх. Але справжній режисерський тріумф прийшов із постановкою «Коронація Річарда III» у старій синагозі. Ці вистави стали справжньою легендою. Жотер створив трирівневий простір, у якому актори грали над, під і перед глядачами, використовуючи акробатичні конструкції, металеві сітки та канати. Це був театр майбутнього — жорсткий, виразний, майже фізично відчутний.
Не менш революційним став його «Фальстаф», поставлений у травні 1999 року. Використовуючи як сцену розкішний бароковий зал Національного театру Сегеда, а саму сцену перетворивши на глядацьку залу, Шандор Жотер знову порушив звичні межі сприйняття. Театральні критики визнали цю роботу, а також «Перікла», показаного в Будапешті, справжнім режисерським проривом сезону.
Хоч Жотер покинув трупу Сегедського театру через конфлікти з новим керівництвом, він повернувся в місто у лютому за запрошенням музичного керівника Петера Оберфранка й уперше спробував себе як оперний режисер, поставивши «Сон літньої ночі» Бенджаміна Бріттена. Спектакль викликав резонанс. Для одних він став відкриттям, а для інших — надто сміливим експериментом.
Викладацька діяльність та визнання Шандора Жотера
Шандор Жотер відомий не лише як талановитий актор і режисер, а і як шанований педагог. З 1996 року він викладає в Академії театру та кіно в Будапешті, де допомагає формувати нове покоління угорських артистів. З 2008 року Жотер обіймає посаду доцента цього вишу. Його заняття мають величезну популярність серед студентів завдяки глибокому розумінню драматургії, індивідуальному підходу та акценту на практичні навички. Жотер приділяє увагу розвитку творчого мислення та здатності бачити театр як живе мистецтво, а не лише ремесло.
За свою кар’єру Шандор Жотер отримав чимало престижних нагород. У 1998 році його відзначили премією Ясай Марі, а протягом наступних кількох років, до 2015-го, він був відзначений Премією театральної критики. У 2001, 2003 і 2008 роках роботи режисера отримали Премію муніципалітету Будапешта. У 2003 році Жотер також отримав премію Сороса. У 2004 році здобув премію Ґунделя за оперну режисуру, а у 2003 і 2004 роках був нагороджений Премією «Театральна зустріч». На його рахунку також багато інших нагород.
У 2006 році Жотера нагородили премією Кошута, у 2007 році — премією «Кіноогляд», у 2008 році — премією «Пошта» за найкращу режисуру у виставі «Візит старої дами». У 2015 році режисер отримав Премію театральної критики за найкращу режисуру вистави «Бранд», а у 2016 році — за роботу над постановкою «Життя Галілея». У 2019 році Жотер отримав Угорську театральну премію.
Режисер продовжує співпрацювати з Національним театром у Будапешті та іншими культурними установами Угорщини. У сезоні 2024/26 у Жотера, як викладача-режисера, заплановано кілька прем’єр у SZFE. Крім цього, він продовжить брати участь у постановках у «Budaörsi Latinovits Színház».
Джерела:
